ГУБАРИК СВЯТОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
(09.04.1979– 17.01.2023)
Місце народження: с. Слобідка Кельменецького (нині Дністровського) району
Місце смерті: селище Білозерка Херсонської області
Народився Святослав 9 квітня 1979 року в селі Слобідка Кельменецького району (нині Дністровського) Чернівецької області. Згодом сім’я переїхала жити на батьківщину батька в село Олексіївка Генічеського району Херсонської області.
Закінчивши Олексіївську середню школу навчався в Генічеській автошколі і одержав посвідчення водія. Строкову службу проходив у м. Львів у Національній гвардії України. Після закінчення служби вирішив зв’язати своє життя з армією підписавши контракт на подальшу службу в прикордонних військах. Військову освіту здобуває у Кам’янець-Подільському військовому інституті. Отримавши звання прапорщика відбуває на службу в місто Перевальне Автономної республіки Крим, пізніше несе варту у Сімферополі. Під час служби був неодноразово нагороджений грамотами та відзнаками.
Коли у 2014 році відбулась анексія Криму, Святослав, як вірний Україні та військовій присязі, відмовився перейти на бік ворога. До повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, 24 лютого 2022 року, службу проходив у Херсонській області на кордоні з Кримом. Захищав у боях рідну землю в Херсонській та Миколаївських областях.
Загинув 17 січня 2022 року, при нез’ясованих обставинах, біля селища Білозерка Херсонської області. Сумна звістка застала родину на окупованій території, і тому було вирішено поховати сина на батьківщині матері в селі Слобідка. Поховання відбулось 21 січня 2022 року.
У нього залишились рідні – батько Володимир, мати Валентина, дружина Наталя, син Ярослав (15 років) і донька Катерина (11 років).
Після поховання сина батьки та сім’я Святослава вирішили переїхати до Чернівецької області, ближче до могили сина та батька. Переїзд був надзвичайно важким, через ворожі блокпости. Їхній маршрут проходив через Латвію, Польщу і нарешті рідна Буковина. Згадка про Героя залишиться тільки в серцях та пам’яті близьких. Фотографії, нагороди, документи та особисті речі сина було небезпечно брати із собою і мати прикопала їх на подвір’ї садиби.
Кельменецька центральна бібліотека
