ГЕРЕГА ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, солдат
(16.02.1983 - 29.01.2024)
Солдат військової частини А4682
Місце народження: с. Нагоряни Кельменецького (нині Дністровського) району
Місце смерті: м. Авдіївка Покровського району Донецької області
Народився Володимир 16 лютого 1983 року у селі Нагоряни Дністровського району Чернівецької області. Закінчивши Грушовецьку середню школу, продовжив здобувати спеціальність кухаря в Чернівецькому професійно-технічному училищі. Всі, хто знав Володимира, характеризують його як життєрадісного, доброзичливого, компанійського хлопця, який умів при будь-якій ситуації залишатись оптимістичним життєлюбом. Деякий час працював за фахом, але згодом поїхав на роботу за кордон. Проживаючи в Італії, Володимир дуже сумував за рідним селом, його прекрасними краєвидами. Це і змусило його повернутись додому.
Одружився, але сімейне життя не склалося, і Володимир самостійно виховував доньку Марію. Був переконаний, що свою домівку потрібно захищати, інакше чужинець дійде до кожного куточка України. Добровольцем служив в АТО на посаді старшого сапера військової частини А1884. Під час військової служби вихованням донечки займалась мати Володимира – Наталія.
Після початку повномасштабного вторгнення Володимир не вагаючись знову став на захист рідної землі від загарбників. Служив на посаді телефоніста, радіо-телефоніста, а згодом розвідника-сапера військової частини А 4682. Завжди був впевнений у своїх силах, намагався не турбувати рідних, оберігав їхній спокій, зайвий раз не повідомляючи, як саме і де проходить його служба. Побратими розповідали, що Володимир був відповідальним, завжди підкладав плече друзям, ділився усім, був щирим і веселим, не зважаючи на обставини, був справжнім патріотом. Планував надалі навчатися військовій справі для підвищення кваліфікації, адже хотів стати офіцером.
Ворожа куля обірвала молоде життя воїна під багатостраждальною Авдіївкою Донецької області 24 січня 2024 року. Похований захисник 1 лютого у селі Нагоряни. У нього залишились батьки – Анатолій та Наталія, донечка Марійка, брат Андрій.
У квітні 2024 року захисника Володимира Герегу за самовіддане служіння українському народу і Батьківщині нагороджено Орденом «За мужність» III ступеню (посмертно). На фасаді Грушовецького навчального закладу, встановлено меморіальні дошки пам’яті загиблих героїв-земляків, серед них і Володимир Герега.
У грудні 2024 року в центрі Дністровського району – селищі Кельменці відкрито Алею Слави – місця вшанування пам’яті усіх захисників України, уродженців Кельменецької громади, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність нашої держави в російсько-українській війні. Серед них і Володимир Герега.
Пам’яті захисника Володимира Гереги
Минув вже рік, а Володі немає, Страшна, нечувана і неповторна втрата
Не віриться, що він лежить в землі. Душевні рани кожен день болять.
Він не помер, герої не вмирають, Несказаного так іще багато,
Бо живуть у пам’яті людській. Почутого немає звідки ждать.
Колись в дитинстві на Бавках
«в войнушку» Є впевненість, що пам'ять про Героя,
Він грав із хлопчаками із села. Володю нашого з маленького села
Не вірилось, що час страшний настане, В серцях у всіх залишиться святою,
І виявиться справжньою війна. Такою, як душа його була.
(Любов Волошина)
Без роздумів пішов він воювати,
Бо ухилятись – не його було.
Не вмів і не хотів він опиратись,
Пішов, щоб нищить окупантів зло.
«Себе не шкода, - так він міг сказати, -
Та хочеться діждатися часу,
Щоб з хлібом –сіллю зустрічати зятя,
Й благословить дітей на рушнику».
Нема й не буде у Марічки тата,
Його забрала проклята війна.
Не буде татко личка цілувати
І ніжно так за плечки обіймать.
Не вірить доня, що татусь на небі,
Він янголом на неї погляда.
То сонечком всміхнеться, якщо треба,
То вітерцем холодним повіва.
Кельменецька центральна бібліотека
